Цього дня 26 років тому (9 серпня 1995 року) Хорватія успішно завершила кількаденну військову операцію «Буря». Йдеться про силові дії Загреба проти «Республіки Сербська Країна» – невизнаної «держави» сербів на хорватській території. Вони виступали проти відокремлення Хорватії від Югославії. Рішення силоміць відновити територіальну цілісність очолюваної ним держави ухвалив перший президент незалежної Хорватії Франьо Туджман. І за це він зазнав критики за кордоном. «Республіку Сербська Країна» активно підтримував Белград. Хоча ступінь підтримки була незрівнянно меншою за те, що дозволяє собі зараз Москва на окупованих нею територіях України, зазначають фахівці. Росія – не Сербія, до того ж, Україна – підписант «Мінських угод», які не передбачають військового вирішення конфлікту на Донбасі. Для президента Володимира Зеленського виключений варіант «Бурі» в Україні – силового завершення конфлікту на Донбасі? Взагалі – бодай частково паралель можлива: та війна у Хорватії і нинішня на території України? Свою думку з цього приводу висловив український військовий експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
«Буря» в Україні можлива?
– Війна на Донбасі і війна на території Хорватії у 1990-х роках – можлива така паралель?
– Така паралель не зовсім вдала. І якщо вже проводити паралелі з Хорватією, я торкнувся би навіть не самої військової операції «Буря» і навіть не перебігу сербсько-хорватського конфлікту. Я торкнувся б аспекту політичної волі. Бо це дуже важливий момент, про який мало говорять в Україні.
А я хочу нагадати, що міжнародне співтовариство, чимало іноземних держав, особливо європейських не схвалювали тоді цю військову операцію Хорватії. Більше того, були тоді..., що Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії міг висунути обвинувачення президентові Хорватії Франьо Туджману (Туджман помер 1999 року – ред.). І Туджман був підданий критиці за операцію «Буря».
|
ДОВІДКА Франьо Туджман – перший президент незалежної Хорватії з 30 травня 1990 до 10 грудня 1999 року. Саме Туджман ухвалив рішення здійснити операцію «Буря». У Хорватії вважають її успішною операцією із реінтеграції захоплених сербами районів Хорватії. А у Сербії метою операції називають вигнання сербів, які жили на цій території, та звинувачують хорватських солдатів у воєнних злочинах. У відповідь на судовий процес від липня 1999 року проти Сербії, обвинуваченої в геноциді в Хорватії, у січні 2010 року Сербія подала позов проти Хорватії до Міжнародного суду в Гаазі за обвинуваченнями в геноциді стосовно сербів. Але у Хорватії вшановують учасників операції «Буря» як народних героїв і урочисто відзначають річницю закінчення війни за незалежність. Водночас після смерті Туджмана у грудні 1999 року Загреб підтримує вимоги Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії про видачу обвинувачених у воєнних злочинах. |
– А якщо Зеленський раптом ризикне піти шляхом Туджмана?
– Якщо підійти з цієї точки зору, то варто розуміти: будь-який український політик – чи чинний президент, чи його наступники – мають бути готовими до хвилі міжнародної критики. Аж до запровадження проти України санкцій. Незважаючи на те, що ми воюємо за власний суверенітет і міжнародне право на нашому боці, не треба забувати, що за кордоном трактування такий подій може бути досить своєрідним. Це перший момент.
По-друге, чи повинні ми взагалі розглядати можливість силового звільнення? Я переконаний, що повинні. І при цьому я не маю на увазі тільки проведення якихось блискавичний операцій.
«Колумбія vs FARC – мир під гібридним тиском»
– Що саме маєте на увазі?
– Справді – операція «Буря» у Хорватії й триваюча війна в Україні, розв’язана Росією, – ця аналогія не зовсім вдала. Але проведемо іншу аналогію – Колумбія. Так, це теж не стовідсоткова аналогія, проте повних аналогій не буває. Так от – Колумбія. Щодо справді громадянської війни в цій державі зовнішній фактор був мінімальним, зрештою Колумбія досягла миру, підписала мирну угоду. Але не треба забувати, що до мирних переговорів колумбійські сили безпеки і армія ліквідовували практично всіх ватажків незаконних збройних формувань, усіх лідерів комуністичних груп FARC, які чинили спротив.
|
ДОВІДКА FARC – «Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia – Ejército del Pueblo» («Революційні збройні сили Колумбії – Армія народу») – ліворадикальне повстанське екстремістське угруповання Колумбії. Створене в 1960-х роках як військове крило Компартії Колумбії. Крім ведення бойових дій із законною владою Колумбії, FARC займалося наркоторгівлею і викраденням заручників. Водночас брало відповідальність за вибухи в колумбійських містах і вбивствах політиків. Протягом понад 50 років громадянської війни у Колумбії за участі FARC, а також інших ліворадикальних воєнізованих угруповань загинули (за різними оцінками) понад 20 тисяч осіб, зникли безвісти близько 50 тисяч, біженцями стали близько 5 мільйонів колумбійців – тобто, кожен десятий житель цієї 50-мільйонної держави. Після кількарічних переговорів 2016 року колумбійський уряд і FARC уклали мирну угоду. Її підписали президент Колумбії Хуан Мануель Сантос і ватажок FARC Родриго Лондоньйо Ечеверрі (Тимолеон Хіменес). Сантоса за це відзначили Нобелівською премією миру. Щоправда, громадяни Колумбії більшістю (50,23%) голосів не підтримали на референдумі мирну угоду між урядом і FARC. Лідером противників угоди став колишній президент Колумбії Альваро Урібе. На його думку, бойовиків FARC слід було ув’язнити, і вони не мають права брати участь у засіданнях парламенту Колумбії. Невдовзі після референдуму президент Сантос і ватажок FARC Ечеверрі підписали нову, підкориговану мирну угоду між урядом Колумбії та FARC, яку ратифікував колумбійський парламент. Восени 2017 року FARC перетворили на політичну партію. |
– Тобто, FARC таким чином примусили до миру?
– Цих ліворадикальних повстанців примусили до підписання мирної угоди. При цьому влада Колумбії здійснювала гібридний примус незаконних збройних формувань – не тільки силовий. Тобто, і силовий, і дипломатичний, психологічний.
– Чим колумбійський приклад цікавий зараз Україні?
На Донбасі триває восьмий рік війна, на якій гинуть десятки тисяч людей. Війна, розв’язана проти України
– Один із підходів до завершення конфлікту на Донбасі – психологічно-військовий. Він передбачає відмову від одномоментного звільнення території блискавичною операцією (на кшталт «Бурі» у Хорватії). Але при цьому Україна поступово, поступово буде або відвойовувати деякі населені пункти, або ліквідовувати тих осіб, які (скажімо так) відіграють провідну роль з боку Росії на окупованих територіях України. Я розумію, що коли говорять про ліквідацію і тому подібне, це звучить суперечливо. Але, перепрошую, на Донбасі триває восьмий рік війна, на якій гинуть десятки тисяч людей. Війна, розв’язана проти України.
І відповідні українські державні структури мають робити все для відсічі противника, для придушення його спротиву. При цьому не йдеться суто про силовий вплив. Мається на увазі наполовину силова і наполовину психологічна тактика.
Інший можливий підхід до завершення конфлікту на Донбасі – все-таки враховувати приклад Хорватії. Йдеться не про копіювання методів силових дій проти «Республіки Сербська Країна», а про те, що в принципі Україна має бути готова звільнити свої території. Хоча, звісно, такий план Україна зможе задіяти лише тоді, коли у неї з’явиться вікно можливостей. Або трапляться якість події у Кремлі – перехідний етап у владі або розбірки між групами їх так званої еліти. От тоді Україна зможе скористатися нагодою, щоб відвоювати свої території. Однак варто бути готовим до такого розвитку подій.
– Але зараз відвойовувати окуповану частину Донбасу, проводити свою операцію «Буря» – це для України безглуздо?
Вікно можливостей потрібно буде не проґавити
– Я думаю, що зараз це недоцільно, бо поки що не настав такий сприятливий момент. Передусім це вікно можливостей потрібно буде не проґавити, бо такий період часу не буде тривалим. Поки що цей період не настав, бо зрозуміло, що кремлівський режим, попри санкції, певні труднощі, поки що цей режим стоїть. Російські війська біля кордонів України сконцентровані, й Москва готова їх застосовувати. З іншого боку, в історії є такі приклади, коли навіть противника з переважаючими силами заставали зненацька. Але повторюю – я думаю, що для України вікно можливостей наразі не відкрилося.
|
ДОВІДКА У здійсненій Хорватією операції «Буря», що тривала менше тижня – 4-9 серпня 1995 року – на боці хорватів воювали 150 тисяч солдатів, які використовували 230 танків, 160 БТР і БМП, 320 гармат великого калібру, 26 бойових літаків, 10 бойових гелікоптерів (це дані хорватської сторони). А на боці «Республіки Сербська Країна» воювали 27 тисяч солдатів, які використовували 300 танків, 300 БТР і БМП, 360 гармат великого калібру. Своїх «зелених чоловічків» Сербія у зону цих бойових дій не вводила. |
Зеленський: західні партнери і «увійти в історію»
– Тобто президент Зеленський має зважати, що західні партнери України не схвалюють можливість силового завершення конфлікту на Донбасі.
– Звісно, Україні потрібно зважати на своїх західних партнерів – їхня підтримка у протидії агресії Росії дуже важлива. Водночас – як казав давньогрецький філософ Аристотель – «ми воюємо, бо хочемо миру». Україна має обережно ставити питання, що ймовірність подібного роду операцій (на кшталт хорватської операції «Буря» – ред.) може бути. У цьому зв’язку я не відкрию таємниці, що дехто у військово-політичному керівництві України у 2015-2016 роках розглядав сценарій залучення приватних військових компаній іноземних держав, щоб провести наступальні операції й звільнити фактично Донбас. І згадаймо також, як тих же 2015-2016 років окремі окуповані території (звісно, частково) на Донеччині й Луганщині були відвойовані. Й Росію там вдалося відтіснити. Звичайно, при цьому не припинявся мирний діалог і не було чути, щоб Україні хтось особливо дорікав за те, що вона проводить операції зі звільнення.
Щоправда, тоді противник наступав, а Україна давала відсіч. Зараз також ситуація змінилося в тому, що Україна постійно заявляє про необхідність дотримання на Донбасі перемир’я (а противник постійно його порушує), і якщо раптом розпочати такі дії (на кшталт хорватської операції «Буря» – ред.), це буде сприйнято щонайменше як непослідовність України. І, звісно, в реалізації такого сценарію є серйозні ризики. Але увійти в історію як президент, як головнокомандувач, що звільнив українські території та вигнав окупанта за кордон – це хіба (Зеленському – ред.) варто відкидати? Безперечно, звільнив тільки за наявності того самого вікна можливостей.
